A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Марківська громада
Старобільського району Луганської області

Обов’язкова вакцинація в Україні: думки експертів

Дата: 21.12.2020 13:32
Кількість переглядів: 4342

У сучасному світі здоров’я населення визнано однією з найбільших цінностей, необхідним компонентом соціально-економічного розвитку і процвітання будь-якої держави та запорукою її національної безпеки.

Людству вдалося отримати перемогу над багатьма хворобами. Натомість сьогодні існує безліч загроз громадському здоров’ю від чисельних факторів (епідемій, інфекційних захворювань, біотероризму, поширення неінфекційних захворювань, впливу соціально-економічних детермінантів та інше), що викликає необхідність переосмислення категорії громадського здоров’я.

Громадське здоров’я (визначення ВООЗ) – це наука та практика попередження захворювань, збільшення тривалості життя і зміцнення здоров’я шляхом організованих зусиль суспільства. Адже боротьба з хворобами залежить не тільки від діяльності лікарів. Її успіх залежить від розуміння і бажання людей формувати свідоме ставлення до власного здоров’я, створювати умови для здорового способу життя, розуміти його престижність. На думку фахівців, стан здоров’я людини залежить на 20 % від спадковості, на 10 % від рівня розвитку медицини, на 20 % від стану довкілля та на 50 % від способу життя.

Тому питаннями здоров’я людини та суспільства мають займатися не тільки медики, чи профільне міністерство, а й практично всі державні органи та програми.

В усіх розвинених країнах функціонують інститути, що опікуються питаннями громадського здоров’я. Це наукова спільнота, яка виступає своєрідним провідником між населенням та профільним міністерством як суб’єктом управління. Учені, медики, соціальні працівники та інші представники інститутів громадського здоров’я займаються збором даних та аналізом, на основі чого у профільному міністерстві робляться висновки та приймаються відповідні рішення. Саме висновки вчених, які проводять дослідження, стають основою для впровадження політики обмеження куріння в громадських місцях, впровадження стандартів автомобільного палива, якості харчових продуктів та багатьох інших аспектів людської життєдіяльності. До цього процесу також долучаються законотворці, юристи, громадські організації, фахівці з економічного розвитку та багато інших спеціалістів.

Дослідження ВООЗ демонструють, що інвестиції в громадське здоров’я загалом економічно вигідні для сектору охорони здоров’я, інших секторів та економіки в широкому розумінні з розрахунку чотириразового повернення від кожного вкладеного долара США. Дані свідчать, що профілактичні заходи сприяють зниженню смертності від серцево-судинних захворювань на 50–75 % у країнах з високим рівнем доходів і на 78 % у світі. У звіті ВООЗ щодо зменшення економічного впливу неінфекційних хвороб у країнах з низьким і середнім рівнем доходу підраховано, що для зменшення витрат на охорону здоров’я необхідні додаткові інвестиції в розмірі 1–4 % поточних витрат на охорону здоров’я. Інвестиції у профілактичні заходи можуть дати прибуток протягом 1–2 років.

В Україні галузь охорони здоров’я традиційно орієнтується на лікування захворювань, а не на їх попередження. Більшість ресурсів спрямовуються на лікування хвороби, і лише невелика їх частина передбачає збереження здоров’я. Разом з тим, у процесі реформування національної системи охорони здоров’я питання громадського здоров’я набувають нового значення.

Про актуальність розвитку цієї системи в нашій країні свідчать не тільки низькі показники очікуваної тривалості життя у порівнянні з іншими європейськими країнами: за даними МОЗ, у європейському регіоні цей показник становить 77,51, у країнах ЄС – 80,87, а в Україні лише 71,44. У той же час: для Польщі – 77,89, Литви – 74,79, Словаччини – 77,07.

Серед основних проблем, які також мають бути вирішені у цій сфері, це:

– масштабний тягар хронічних неінфекційних захворювань (діабет, рак, серцево-судинні захворювання, хронічні хвороби органів дихання), які зумовлюють понад 2/3 загальної захворюваності та близько 86 % смертей в Україні;

– катастрофічно знизився рівень охоплення дітей вакцинацією, який до 2008 р. перевищував 95 % з усіх дитячих інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики. Хоча спалах кору змусив українців вакцинуватися самим і вакцинувати дітей, від деяких захворювань досі не щеплені до 40 % населення;

– ВІЛ-інфекція/СНІД та туберкульоз. Україна залишається країною з високим рівнем поширення ВІЛ-інфекції та однією з п’яти країн з найвищим рівнем захворюваності на мультирезистентний туберкульоз у Східній Європі та Центральній Азії;

– неготовність існуючої системи біологічної безпеки країни до відповіді на сучасні виклики. Наявна лабораторна база не готова виявляти та ідентифікувати нові для країни особливо небезпечні інфекційні хвороби та реагувати на можливі терористичні акти з використанням природних або генетично модифікованих патогенних мікроорганізмів та вірусів (біотероризм);

– безпека крові. Служба крові в Україні децентралізована і характеризується нестачею важливих ресурсів: фінансових, матеріально-технічних, кадрових. У результаті громадяни не мають рівного та своєчасного доступу до якісних та безпечних компонентів донорської крові у необхідній кількості.

Саме тому, на думку заступника міністра охорони здоров’я, головного державного санітарного лікаря В. Ляшка, щоб почуватися спокійно серед сучасних викликів та пандемій, питання функціонування системи громадського здоров’я має бути чи не найголовнішим на порядку денному.

 

http://n-slovo.com.ua/wp-content/uploads/2018/04/%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5-%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2-%D1%8F.jpg

 

Джерело інформації: http://n-slovo.com.ua/2018/04/12/громадське-здоровя-здоровя-гром/

 

Система громадського здоров’я є складовою, яка визначає, яким чином країні змінити фокус від політики лікування до політики попередження хвороб. Для ефективної роботи цієї системи мають бути закладені якісні законодавчі підвалини.

Наразі в Україні існує чимало законів, які регулюють той чи інший аспект системи громадського здоров’я (забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, охорони здоров’я, охорони навколишнього природного середовища та в інших сферах, які стосуються громадського здоров’я), але до цього часу відсутня єдина нормативно визначена система громадського здоров’я спроможна реагувати на виклики, пов’язані з проблемами здоров’я і благополуччя населення.

В ухваленій 30 листопада 2016 р. урядом Концепції розвитку системи громадського здоров’я в Україні вперше на рівні держави ставиться пріоритет на попередженні хвороб, а не лише на лікуванні. Ця концепція визначила засади, напрями, завдання, механізми і строки розбудови системи громадського здоров’я з метою формування та реалізації ефективної державної політики для збереження та зміцнення здоров’я населення, збільшення тривалості та покращення якості життя, попередження захворювань, продовження активного, працездатного віку та заохочення до здорового способу життя шляхом об’єднання зусиль всього суспільства.

Зрозуміло, що для ефективної розбудови системи громадського здоров’я потрібен один законодавчий документ, який би містив усі необхідні галузеві складові.

З метою врегулювання механізмів створення ефективної системи громадського здоров’я в Україні, що сприятиме зміцненню здоров’я населення був розроблений проєкт закону «Про систему громадського здоров’я» (№ 4142), внесений на розгляд Верховної Ради України 22 вересня 2020 р. Розробниками документа виступила група народних депутатів на чолі з головою комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування М. Радуцьким.

Як наголосив голова комітету, розроблення законопроєкту зумовлене не лише необхідністю виконання міжнародних зобов’язань за угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а й наявними проблемами нашого законодавства у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, яке проявилося в умовах пандемії COVID-19.

Цей законопроєкт підготовлений на заміну законам України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Проєкт закону визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади функціонування системи громадського здоров’я в Україні, зокрема:

– вводить на законодавчому рівні поняття «громадське здоров’я» як сферу знань та організовану діяльність суб’єктів у системі громадського здоров’я щодо зміцнення здоров’я, запобігання хворобам та збільшення тривалості життя;

  •  визначає суб’єктів правовідносин у системі громадського здоров’я;

– визначає і розмежовує повноваження Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі громадського здоров’я;

– передбачає створення Координаційної ради з питань громадського здоров’я як постійного консультативно-дорадчого органу Міністерства охорони здоров’я України щодо питань громадського здоров’я;

– визначає поняття компетентного органу у сфері громадського здоров’я;

– визначає оперативні функції громадського здоров’я, тобто основні напрямки діяльності, які здійснюються в державі для забезпечення максимально високих показників здоров’я і благополуччя населення, а також найбільш повного дотримання принципу справедливості щодо здоров’я;

– визначає основні засади здійснення оперативної функції епідеміологічного нагляду, у тому числі формування інформаційного фонду громадського здоров’я як державного інформаційного ресурсу, що містить дані про стан здоров’я, благополуччя населення і показники середовища життєдіяльності;

– визначає основні засади здійснення оперативної функції моніторингу, готовності і реагування на небезпечні чинники та надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я, у тому числі положення щодо виконання Міжнародних медико-санітарних правил та своєчасність реагування з метою локалізації та ліквідації таких загроз;

– закладає основні засади кадрового, наукового та фінансового забезпечення системи громадського здоров’я.

Однією з найбільш дискусійних стала норма законопроєкту щодо обов’язкової вакцинації.

Згідно з документом, дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем, відвідування установ освіти, оздоровлення та відпочинку забороняється. Якщо терміни вакцинації порушені, то рішення про допуск дитини до дитсадка чи школи приймає спеціальний консиліум.

Але головне – сам календар профілактичних щеплень. В Україні він передбачає вакцинацію проти 10 захворювань: туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця, кору, гепатиту В, гемофільної інфекції, краснухи, епідемічного паротиту. У проєкті його пропонують розширити, зробивши обов’язковим щеплення ще і від пневмококової інфекції.

У законопроєкті також зазначено, що вакцинація за календарем повинна забезпечуватися за кошти державного або місцевих бюджетів, а також з інших джерел, не заборонених законодавством. Але з проєкту незрозуміло як бути, якщо прийшов час робити щеплення, а її немає в наявності (а таке зустрічається нерідко). Не виключено, що це якраз той випадок, коли доведеться включати «інші джерела», скажімо, робити щеплення в приватних клініках. Адже, якщо вакцини немає, а оформлятися в садок або школу потрібно, то іншого виходу у батьків просто немає. Цікаво, що щеплення від пневмокока, яке пропонують зробити обов’язковим, в приватних клініках коштує близько 2–2,5 тис. грн.

Варіанти з покупкою довідок можуть не пройти. Уже зараз контроль за довідками посилили, а в новому законопроєкті прописаний ще більш строгий контроль за імунізацією.

Проте від вакцинації можна буде відмовитися – для цього достатньо буде підтвердити свою відмову письмово, а в разі небажання дати таке підтвердження, лікар має засвідчити це актом у присутності свідка.

Відзначимо, що всі перераховані щеплення обов’язкові і для дорослих українців, якщо вони по роботі стикаються з великою кількістю людей. У цьому випадку вакцинація проводиться за рахунок роботодавця. Конкретний перелік професій, представникам яких доведеться робити щеплення, повинен окремо визначити уповноважений орган.

Автори законопроєкту хочуть наділити Кабмін повноваженнями приймати рішення про проведення додаткових обов’язкових щеплень населення «в умовах елімінації та/або ліквідації інфекційних хвороб та/або при загрозі виникнення епідемії інфекційної хвороби на території України». Щоправда, зробити це він може лише за поданням «центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я», тобто Міністерства охорони здоров’я України.

У проєкті також детально виписані терміни: що таке епідемія, карантин, самоізоляція, «бактеріоноситель» (тобто, якщо людина сама не хворіє, але може заражати інших – наприклад, безсимптомний носій коронавірусу). Бактеріоносії отримають право на лікування за програмою «Медгарант» і лікарняний. Якщо вони задіяні в сфері захисту населення, то не допускатимуться до роботи або їх переведуть на іншу роботу, не пов’язану з тісним контактом з населенням.

Тобто, на перший погляд, пропонується нова система захисту населення від інфекційних хвороб і епідемій замість тієї, яка на даний момент вже фактично не працює.

На думку голови правління ГО «Платформа Здоров’я» Т. Бадікова, цей закон покликаний поставити санітарно-епідеміологічні заходи та профілактику інфекційних хвороб на сучасні рейки. Громадське здоров’я є питанням національної безпеки країни, тому його розбудова на національному та регіональному рівні повинна рухатися незалежно від прихильності влади або зміни політичних еліт, переконаний громадський діяч.

Утім, як каже ексголовний санітарний лікар України С. Протас, у проєкті повно «білих плям».

7 жовтня 2020 р. Головне науково-експертне управління надало свій висновок про законопроєкт про систему громадського здоров’я, в якому також вказали на низку вад тексту, зокрема найрезонанснішої частини, яка стосується щеплень.

На думку експертів, цей законопроєкт дискримінаційний та антиконституційний у частині заборони прийому та відвідування закладів освіти дітьми без одного або декількох щеплень. Вони вважають недостатньо виваженою повну заборону на відвідування закладів освіти дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень. Адже ст. 53 Конституції України гарантує кожному право на освіту і повна загальна середня освіта є обов’язковою.

У сучасній правовій державі законодавча і виконавча влада має забезпечувати доступ до навчання, а не шукати шляхи для його обмеження, переконаний вчений А. Самойленко, який на сайті Президента розмістив петицію, щодо даного документа. За його словами, законопроєкт написано поспіхом, без урахування Конституції, чинного українського законодавства та принципів правового суспільства.

Із заявою про протиправність законопроєкту № 4142 до Верховної Ради України звернулися активісти ГО «Товариство “Рух за життя”«. На їхню думку, він порушує конституційне право людини на згоду стосовно будь-яких медичних втручань. Про це вони заявили на пресконференції у Львівському пресклубі (20 жовтня 2020 р.).

Особисті межі людини прописані в Конституції України, яка гарантує недоторканість здоров’я, честі й гідності. Відтак, будь-які медичні процедури, включно з вакцинацією, є неприпустимими без згоди людини, наголошує голова ГО «Товариство “Рух за життя”« П. Гусак, доцент кафедри філософії Українського католицького університету.

Вакцинація пов’язана із ризиком певних ускладнень для здоров’я людини, а там, де є ризик, мусить бути вибір, переконана засновниця та учасниця всеукраїнського громадського руху «Захист здоров’я нації» О. Яремійчук.

Тому експерти закликають застосовувати більш виважений та диференційований підхід – адже не кожній дитині можна робити усі чи частину щеплень, оскільки внаслідок особливостей стану здоров’я, зокрема ослаблення імунітету, певні щеплення можуть бути небезпечними для її здоров’я або життя.

Окрім того, експерти звертають увагу на те, що в проєкті відсутні положення щодо дієвого правового механізму відшкодування шкоди у разі виникнення поствакцинальних ускладнень, зокрема з вини виробника вакцини. Експерти нагадали про різні підходи до вирішення цього питання в різних країнах. Наприклад, Швеція пішла шляхом страхування пацієнта, а в США діє Національна програма компенсації пошкоджень при вакцинації, у рамках якої протягом 2006–2018 рр. компенсацію отримала 5151 особа.

Викликає критику з боку експертів і «презумпції згоди на щеплення». Якщо зараз для того, щоб зробити людині щеплення, лікар повинен проінформувати її про хворобу, про вакцину, про можливі наслідки від щеплення і можливі наслідки відмови від щеплення (щодо дітей таку згоду надають їхні батьки), то у разі ухвалення законопроєкту № 4142 жодних підписів, жодних документів, що підтверджують наявність згоди пацієнта, не буде потрібно.

На думку громадського діяча С. Діброва, «презумпція згоди» є порушенням міжнародних конвенцій в галузі прав людини та суперечить чинному українському законодавству. Але найстрашнішим є те, що скасування документа «згода» і теоретична можливість проведення щеплень без інформування батьків є прямою загрозою для здоров’я і життя дітей.

Також експерти Головного науково-експертне управління висловили сумнів у доцільності пропонованого переліку обов’язкових профілактичних щеплень проти 11 інфекційних хвороб. На їхню думку, вакцинопрофілактика має здійснюватися на підставі дослідження стану інфекційної захворюваності в Україні, тобто за раціонально розробленим та затвердженим компетентним державним органом календарем профілактичних щеплень, а не встановлюватись законом.

Жодна країна, навіть найбагатша, не може забезпечити своїх громадян 11 якісними щепленнями, зазначає епідеміолог О. Галімський. Тож не дивно, що такі норми «вакцинального примусу» на тлі хронічного невиконання державою своїх обов’язків і відсутності дієвих механізмів захисту прав громадян у сфері імунопрофілактики, обурили українців.

Дискусії серед експертів викликає і пропозиція включити в обов’язковий календар щеплення від пневмокока. Її депутати хочуть запропонувати робити не тільки неповнолітнім, а й українцям з груп ризику.

Пневмокок є збудником низки інфекційних хвороб, зокрема сепсису, менінгіту, пневмонії, бронхіту, гострого середнього отиту тощо. Згідно з оцінками ВООЗ, щороку у світі реєструють 1,6 млн летальних випадків внаслідок пневмококових захворювань, близько 50 % з них – серед дітей до 5 років. Саме ця інфекція провокує розвиток бактеріальних пневмоній, що під час пандемії COVID-19 є критичним фактором.

Варто зазначити, що у понад 100 країнах світу більше десяти років проводять масову вакцинацію від пневмококової інфекції, що сприяло зниженню рівня захворюваності і смертності, особливо серед дітей віком до 5 років. Так, у США з 2000 р. темпи інвазивної пневмококової хвороби знизилися на 82 %.

Як наголошує народна депутатка, одна з авторів проекту О. Стефанишина, щеплення від пневмокока потрібні. Серед країн Європи тільки в Україні і Румунії вакцина від пневмококової інфекції не входить в календар щеплень.

В Україні наразі щеплення від пневмококу має рекомендаційний характер, а значить проводиться за власний кошт. Станом на 1 травня 2020 р. в Україні від пневмококової інфекції вакцинувалися 1135 людей. У червні поточного року Національна технічна група експертів з питань імунізації рекомендувала МОЗ запровадити до Національного календаря профілактичних щеплень з 2022 р. вакцину від пневмококової інфекції, як обов’язкову, а отже її робитимуть за державний кошт.

Щеплення від пневмококу захисту від коронавірусу, за словами професора Ш. Кауфмана, який керує відділенням імунології Інституту інфекційної біології імені Макса Планка в Берліні, не дає. Однак, якщо пацієнт захищений таким щепленням, то йому не загрожує так звана коінфекція (зараження однієї клітини різними видами збудників одночасно), пояснює професор. Тому щеплення від пневмокока особливо важливе для людей похилого віку.

Експерти зазначають, що в значній частині країн ЄС запроваджено обов’язкове щеплення лише проти однієї чи декількох інфекцій, а національні календарі щеплень мають характер рекомендації. Проте високий рівень щеплення проти рекомендованих інфекцій досягається через довіру до системи охорони здоров’я та низький рівень корупції в цій сфері.

Що стосується рівня довіри/недовіри громадян Україні до системи охорони здоров’я, то відповідно до опитувань рівень недовіри до МОЗ станом на квітень поточного року сягав 63 %, станом на листопад – 54 %. Національній службі здоров’я України довіряє 24 % опитаних, не довіряє – 40 %, Центру громадського здоров’я довіряє 21 % респондентів, не довіряє – 38 %, комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги і медичного страхування довіряє 15 % опитаних, не довіряє – 54 % (про це свідчать опубліковані 4 грудня 2020 р. результати опитування Соціологічної групи «Рейтинг»).

Якщо говорити про рівень корупції, то у 2020 р. Україна перебуває на 126 місці із 198 країн. На думку О. Галімського, законопроєкт змінює управлінські та адміністративні правовідносини і містить корупційні ризики, а також несе прямі ризики криміналізації сфери імунопрофілактики.

Представник ГО «Вакцинація. Вільний вибір» З. Мілютін також переконаний, що головними наслідками прийняття цього закону буде величезне збільшення усіх видів корупції: від фальшивих довідок до поборів з бізнесів «щоб не закрили».

Крім цього, О. Галімський звертає увагу на твердження у пояснювальній записці, що законопроєкт не потребуватиме жодних додаткових витрат із держбюджету. Однак у документі йде мова про створення Координаційної ради з питань громадського здоров’я та вводиться додаткове щеплення проти пневмококу, що має передбачати додаткові витрати із бюджету, пояснює він.

У свою чергу, Головне науково-експертне управління у своєму висновку прямо зазначає, що до закону необхідно подати відповідне фінансово-економічне обґрунтування, оскільки законопроєкт тягне за собою додаткові видатки з Державного бюджету. Наразі такого документа автори не підготували.

Поки що рано говорити про те, яким на виході буде закон про охорону громадського здоров’я, але не хотілося б, щоб акценти в ньому змістилися настільки, що щеплення стануть виключно особистою справою кожного і будуть залежати від довіри українській системі охорони здоров’я. Прихильники вакцинації стверджують, що щеплення потрібні не лише для захисту здорових дітей, вони захищають також тих, кому не можна робити щеплення через стан здоров’я, у зв’язку з імунодефіцитом або чимось подібним. Для того, щоб їх захистити, потрібен так званий колективний імунітет – коли 95 % дітей мають щеплення.

Саме тому 2 грудня 2020 р. біля Верховної Ради України відбулася не тільки акція противників законопроєкту, яку провела ГО «Вакцинація: Вільний Вибір» під гаслом «За свободу вибору, за здорове суспільство й Україну без медичного примусу. Без законопроєкту 4142», а й акція «Здорова нація – вакцинована нація» на підтримку законопроєкту про систему громадського здоров’я, організована об’єднанням «Коаліція за вакцинацію».

Адже у світі найбільш ефективним заходом попередження, обмеження розповсюдження та елімінації інфекційних захворювань визнано вакцинопрофілактику, яка здійснюється шляхом проведення профілактичних щеплень. Досвід розвинутих країн свідчить про те, що стан вакцинопрофілактики залежить від рівня соціально-економічного розвитку держави та структури її системи охорони здоров’я. У країнах ЄС щеплення є обов’язковою умовою медичного страхування і при необґрунтованій відмові від вакцинації пацієнт навіть позбавляється медичних пільг.

Підтвердженням того, що вакцинацією та певним комплексом протиепідемічних заходів можливо реально вплинути на рівень захворюваності інфекціями, проти яких є ефективні засоби специфічної профілактики, можна вважати ліквідацію натуральної віспи, суттєві досягнення щодо ліквідації поліомієліту, зниження захворюваності на правець, дифтерію, кашлюк, епідемічний паротит, краснуху, кір. Крім цього, існують захворювання, для яких немає лікування і тільки вакцинація є єдиним захистом. Наприклад, сказ або жовта лихоманка.

Вакцинація щороку рятує 2–3 млн людей у всьому світі від небезпечних хвороб та запобігає 1,5 млн летальних випадків від інфекційних хвороб.

Питання про те, чи варто робити щеплення, чи ні, з кожним роком стає все гострішим. Рух противників щеплень в останні роки набирає оберти у деяких західних країнах. Противники щеплень вважають, що вакцини не діють взагалі або ж їхній ефект мінімальний, отже, не виправдовує ризик небажаних наслідків. Вони стверджують, що зниження захворюваності на такі тяжкі захворюваннями, як віспа, дифтерія, поліомієліт, правець та кір, не пов’язані саме з вакцинацією. На їх думку, це пов’язано виключно з поліпшенням якості життя, харчування, медичного обслуговування та підвищенням рівня гігієни. З огляду на те, що частота захворювань, від яких проводиться вакцинація, досить низька, а сучасні засоби лікування цих захворювань дуже ефективні, за твердженням противників щеплень, масова вакцинація себе зжила.

Більшість європейських країн підтримують політику добровільної вакцинації, хоча є країни, де вакцинація є обов’язковою. Разом з тим, у багатьох країнах світу діти не можуть відвідувати школи та дошкільні навчальні заклади, якщо їм не зробили щеплення за календарем.

Так, в Італії вакцинація дітей є обов’язковою. Уряд країни в травні 2017 р. постановив, що до державних шкіл допустять лише тих дітей, які мають щеплення від 12 основних хвороб. Батьки зобов’язані завчасно надавати довідку про щеплення. Італійським батькам не дозволяється свідомо відмовлятися від вакцинації дітей. А якщо дитина не була щеплена вчасно, то батьки мусять сплатити штраф.

На темі вакцинації активно спекулюють політики, зокрема, проросійські та антиімігрантські партії «Північна Ліга» та «Рух 5 зірок», які закликають скасувати закон про обов’язкову вакцинацію. Проте, зробивши вакцинацію обов’язковою, влада Італії вирішила, що здоров’я громадян важливіше за їхнє право на вибір. Перші результати вже очевидні – за три місяці після ухвалення кількість нещеплених дітей в Італії зменшилася на третину.

Франція в останні роки опустилася на останнє місце в ЄС за кількістю щеплень. Як свідчать опитування, 40 % батьків сумніваються в ефективності вакцинації. Але після десятка смертей від кору та менінгіту, французи, за прикладом Італії, у 2017 р. також ухвалили закон про 11 обов’язкових щеплень. Вакцини від дифтерії, правця та поліомієліту завжди були обов’язковими у Франції, тоді як вісім інших – щеплення від кашлюка, гепатиту В, кору, паротиту та краснухи – були лише рекомендованими. Станом на 1 січня 2018 р., додаткові вісім вакцин набули статусу обов’язкових. Так само, як і на Апеннінах, невакцинованих дітей не пускатимуть до державних навчальних закладів. Автори цього законопроєкту переконані, що вакцинувати дешевше, ніж лікувати.

В останній момент із законопроєкту забрали піврічне ув’язнення для батьків, які не щеплюють своїх дітей. Але, якщо одного дня дитина, яка стала інвалідом внаслідок відсутності вакцинації, захоче подати в суд на батьків, вона може це зробити, пояснила міністр охорони здоров’я Франції М. Турен.

У США в усіх штатах діє обов’язкова вимога, згідно з якою діти не можуть відвідувати школи та дошкільні навчальні заклади, якщо їм не зробили щеплення за календарем. У деяких штатах є винятки: людям дозволяють відмовитись від щеплень з медичних, релігійних або світоглядних причин.

Імунізація всіх груп населення вважається тут одним із найбільш економічно ефективних засобів профілактики захворювань. Результати досліджень свідчать, що лікарі, медичні сестри та помічники лікаря проводять все більше часу (порівняно з минулими роками), обговорюючи питання вакцинації із пацієнтами.

В Австралії також діє закон про те, що дошкільні установи можуть відвідувати лише діти, яким зробили усі планові щеплення.

У країні діє політика «без вакцини немає соціальної допомоги на дитину». При відмові від вакцинації дітей, сім’ю позбавляють стандартної допомоги у зв’язку з доглядом за дитиною і відповідних податкових пільг. Це політичне рішення почало діяти з січня 2016 р.

Разом з тим, тут все ще є 1–2 % населення, які відмовляються від вакцинації, оскільки піддаються впливу різних активних лобістських груп або читають неправдиву інформацію на різних вебсайтах.

У Канаді близько 85 % дітей вакциновані за календарем щеплень і лише менше 2 % батьків категорично проти вакцинації. Не всі випадки невакцинації обумовлені ваганнями батьків щодо вакцинації своїх дітей – у деяких випадках проблемою є відсутність доступу до послуг з вакцинації. Більшість заходів з підвищення рівня вакцинації в країні націлені на покращення доступу до послуг з вакцинації (зменшення відстані до клінік, де можна зробити щеплення, вакцинація дитини в домашніх умовах в ході візиту лікаря, розсилання нагадувань про наступну вакцинацію, тощо). Також держава проводить велику кампанію про користь вакцинації. У Канаді немає жодних штрафів у разі відмови від вакцини, наприклад таких, як в Австралії.

Вакцинувати дітей вимагають і школи та садки в Сингапурі – всі дані вносяться в онлайн-базу, тож підробити довідку не вдасться. Руху проти вакцинації в країні не існує, адже сингапурці дуже законослухняні. Медицина в країні переважно приватна, лікарі й медичні чиновники дуже добре заробляють, тому їм немає сенсу обманювати людей, приміром, купуючи вакцини невідомого походження. Та й покарання за такі речі тут суворі: можна потрапити до в’язниці, сплатити великий штраф чи позбутися ліцензії.

У Бельгії єдина обов’язкова вакцина – від поліомієліту (королівський указ від 1967 р.). Реєструючи новонародженого в мерії, кожен житель країни отримує офіційний документ із попередженням: з другого по п’ятнадцятий місяць життя ваша дитина повинна обов’язково отримати щеплення від поліомієліту Після кожного уколу батьки мають приносити довідку в мерію. Якщо батьки відмовляться від щеплення, то постануть перед судом, утім, такі випадки трапляються вкрай рідко. Інші щеплення – від кору, дифтерії, паротиту та інші – рекомендовані, але повністю оплачуються державою. В лікарській книзі вказана сума: на щеплення дитини держава витратить понад 300 євро. Попри те, що решта щеплень необов’язкові, рівень вакцинації в країні дуже високий.

Усі щеплення реєструються в спеціальній програмі, доступ до якої має кожен лікар. Противники вакцинації в країні є, але їх надто мало. Щеплення роблять також усім біженцям, які прибувають до Бельгії.

У листопаді 2019 р. парламент Німеччини ухвалив закон щодо обов’язкових щеплень проти кору, відповідно до якого з березня 2020 р. перед прийомом дітей до дитячого садка чи школи батьки повинні надати довідку, що їхні діти мають відповідне щеплення (до прийняття закону обов’язкової вакцинації в Німеччині не було). Документ також передбачає штраф для батьків, які відмовляться вакцинувати дітей від кору.

Обов’язковими щеплення проти кору є також для вихователів і співробітників дитячих садків, шкіл, медичних закладів та громадських установ на зразок притулків для біженців.

Законопроєкт про обов’язкові щеплення від кору розробили на тлі почастішання випадків цього захворювання у світі та у Німеччині.

У Нідерландах натомість жодне щеплення не є обов’язковим – права на відмову від вакцинації домоглися представники певних релігійних меншин. Утім, влада за допомогою освітніх програм активно пропагує користь щеплень. До батьків, які не роблять щеплення, регулярно навідуються представники різноманітних організацій, переконуючи змінити позицію.

У Швеції щеплення також необов’язкові, але їх усе одно робить близько 98 % батьків.

Загалом, у Північній Європі, Австрії, країнах Прибалтики змушувати громадян робити щеплення не доводиться. Завдяки довірі до держави й медичної системи противників вакцин там мало, а рівень вакцинації високий.

Як бачимо, незважаючи на те, що рух противників щеплень в останні роки набирає оберти, найбільш ефективним заходом попередження та обмеження розповсюдження інфекційних захворювань визнано вакцинопрофілактику, яка здійснюється шляхом проведення обов’язкових або рекомендованих профілактичних щеплень. Єдиного рецепту як переконати людей робити щеплення немає. Крім штрафів і покарань за відсутність щеплень, велику роль відіграє довіри до держави та її інституцій, якість медицини, доступність вакцин, інформаційна кампанія держави і підтримка молодих батьків (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: сайт «Українська правда» (https://www.pravda.com.ua/columns/2020/09/23/7267396/; https://blogs.pravda.com.ua/authors/badikov/5a8151f2b66bc/; https://blogs.pravda.com.ua/authors/badikov/5fb5327585bd0/); сайт газети «Народне слово» (http://n-slovo.com.ua/2018/04/12/громадське-здоровя-здоровя-гром/); сайт «Медицина Буковини» (https://www.medcv.gov.ua/archives/752); офіційний вебпортал Верховної Ради України (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=70025); сайт «GreenPost» (https://greenpost.ua/news/dubl-dva-u-vr-vnesly-polipshenyj-zakonoproekt-pro-prymusovu-vaktsynatsiyu-i17993; https://greenpost.ua/news/gneu-rozkrytykuvalo-skandalnyj-zakonoproekt-4142-yakyj-zaprovadzhuye-prymusovu-vaktsynatsiyu-i19109; https://greenpost.ua/news/deputaty-prodovzhuyut-gvaltuvaty-konstytutsiyu-na-cherzi-sanepidblagopoluchchya-i-zahyst-vid-i19849); сайт Ivasi.news (https://ivasi.news/crutch/deputaty-hotyat-uzakonit-prinuditelnuyu-vakczinacziyu-kogo-iz-odessitov-eto-kosnetsya/); интернет-издание «СТРАНА.ua» (https://strana.ua/articles/analysis/291402-kak-v-rade-khotjat-ukraintsev-ot-epidemij-spasat.html); сайт «Щоденний Львів» (https://dailylviv.com/news/medytsyna/lyudyna-povynna-maty-vybir-u-lvovi-zaklykaly-ne-dopustyty-pryinyattya-zakonu-pro-prymusovu-vaktsynatsiyu-86994); сайт «Народний оглядач» (https://www.ar25.org/article/2-grudnya-verhovna-rada-mozhe-pryynyaty-zakonoproekt-4142-chomu-vin-nebezpechnyy-i-chomu); сайт Медичного центру «Доктор Царук» (https://tsaruk.if.ua/news/pnevmokokovi-zakhvoriuvannia-shcho-pro-nykh-vidomo-ta-iak-vid-nykh-zakhystytysia); веб-сайт Lb.ua (https://lb.ua/society/2020/12/04/472215_golovi_moz_stepanovu_doviryayut_19.html); сайт Міністерства охорони здоров’я України (https://moz.gov.ua/article/health/vakcinacija-vid-jakih-hvorob-varto-zahistitis; https://moz.gov.ua/article/health/jak-reguljujut-pitannja-vakcinacii-u-riznih-krainah-svitu); вебсайт ZN.UA (https://zn.ua/ukr/UKRAINE/zakonoprojekt-4142-zibrav-pid-verkhovnoju-radoju-dva-mitinhi-.html); вебсайт «Громадське телебачення» (https://hromadske.ua/posts/kampaniia-proty-shcheplen-u-sviti); вебсайт німецької телерадіокомпанії Deutsche Welle (https://www.dw.com/uk/у-німеччині-запроваджують-обовязкові-щеплення-проти-кору/a-49620031)).

 

О. Аулін, канд. філос. наук, ст. наук. співроб. НЮБ НБУВ


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь