Марківська селищна військова адміністрація
Старобільського району Луганської області

#ЗМАРКІВЩИНОЮВСЕРЦІ

Дата: 12.11.2023 13:31
Кількість переглядів: 56

«Хочу додому» – одне з найбільш вживаного в середовищі вимушених переселенців. Наші захисники і захисниці роблять для цього все можливе. І навіть більше. За це ми доземно їм вдячні.

Цивільні також наближають Перемогу. Хто як вміє. Подекуди навіть просто не опускаючи рук. Це теж допомога фронту.

Про нескорених марківчан наші подальші розповіді. Якщо маєте чим поділитися і ви – розкажіть. Перша ж публікація – про багатодітну родину з маленького села Городища Караван-Солодківського старостату.

 

Замість школи – інтернат?

 

Саме так звучав ультиматум для багатодітної родини Бондаренків. І доніс його до батьків… колишній класний керівник старшої з чотирьох дітей. А все через рішення дорослих, аби їхні дві доньки й два сина не навчалися за програмою окупаційної влади.

До повномасштабного вторгнення хлопчики й дівчатка шкільним автобусом їздили до сусіднього Караван-Солодкого на навчання. Потім прозвучало оте загрозливе: якщо діти не ходитимуть до школи (а вони вже припинили це робити), прийдуть служби і вилучать їх з сім’ї.

Тож напередодні 1 вересня 2022 року Любов тишком зібрала мінімум речей для себе і діток. Перед тим так само потайки в інтернеті шукала прихисток на підконтрольній Україні території. Наткнулася на повідомлення волонтерки, яку відтоді вважає рятівницею – Ірину Миколаївні. Та запропонувала хатину в селі Тернівці на Вінниччині.

 

Аби дах над головою…

 

…і подалі від цього жаху, зважилася молода жінка. Разом з сусідкою вирушили в ризиковану подорож через Харківщину. Каже, коли, нарешті, тимчасово окупована територія залишилася позаду, видихнули з полегшенням.

Пічне опалення – не дивина для Любові, бо таке ж мала на Марківщині. Спочатку їжу готувала на електроплитці. Не дуже зручно, коли треба нагодувати сім’ю з п’яти чоловік. Тому незабаром придбала плитку та газовий балон. Родина отримувала гуманітарну допомогу від ХАБу Луганщини. Продукти надсилали через «Укрпошту».

 

Вільні люди. Так було. Так буде!

 

Село, де осіла сім’я Бондаренків, досить велике. Гарна школа, є де працевлаштуватися. А право вибору вільна людина має завжди. Тож Любов спробувала себе на різних роботах. Зупинилася на найбільш прийнятній, на її думку. Вже майже пів року працює офіційно в місцевому кафе. А доки мама на роботі, дітлахи допомагають одне одному.

Старша Женя вже навчається на кухара-бармена. 14-річна Олександра і 13-річний Владислав поки що не визначилися, ким будуть.

Наймолодший – восьмирічний Дмитрик – ще перебуваючи в рідному Городищі, промовляв: «Доброго ранку, миз України». І це було досить небезпечно. Зараз його день починається з: «Доброго ранку, ми в Україні!».

Ось це найприємніше та найперспективніше – каже Любов. Переконана: все в їхньої дружної сім’ї буде гаразд.

Фото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь