Для рідних – Віталька. Для побратимів – «Жук». Для тих, хто читає сьогодні ці рядки – Герой, полеглий смертю хоробрих за нас з вами. Прикордонник
Віталій Олександрович Жук. Уродженець невеликої громади на самому кордоні з ненависною українцям росією – Марківської Луганської області. Народився 15 липня 1993 року в селі Розсохуватому.
Добряк – коротко, але промовисто характеризують його дві найрідніші людини. То мама Наталія та сестричка Аліна. Вони і ще одна частиночка серця Захисника, племінниця Нікуся – все, що залишилося від щасливої люблячої родини Жуків сьогодні.
Щастя, воно таке. Доки небеса в тебе його не заберуть, не усвідомиш, що воно крокує поруч, гріє душу, дає крила. Ці крила для подружжя марківчан Наталії й Олександра Жуків – їхні діти.
– З Віталькою ніколи не мали жодних проблем, – важко збирається з думками матуся. – Ані з однолітками, ні з навчанням, ні, тим паче, в сім’ї. Завжди «мамуль», «папуль»… Дуже любив молодшу всього на рік сестричку. А племінницю просто обожнював. Як і вона його.
По закінченні в 2011 році Марківської гімназії юнак вступив до Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка. Закінчив його з «червоним» дипломом за спеціальністю «соціологія».
А в 2017-му був зарахований на посаду «кулеметник» до ВПС «Біловодськ» 3-го прикордонного загону ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса. В складі свого відділу стримував наступ ворога на початку повномасштабного вторгнення на Донеччині.
– Найважче – дочекатися дзвінка чи повідомлення від сина, – слова, які безперестанку бринять у серці кожної мами воїна. – 22 травня 2022 року коротке: «мам, все норм». Наступного дня – тиша…
Не тиша, ні. Липкий чорний морок. Висмоктував душі рідних аж до осені 23-го. Весь цей виснажливий період вони молилися, плакали. Не давала собі права на розпач лише Аліна. Писала, їздила, телефонувала. Стукала у всі двері, лізла в найменші шпаринки, аби бодай щось дізнатися про брата.
В жовтні 2023 року родині повідомили, що головний сержант 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Віталій Жук загинув смертю хоробрих. Наступного після дня, коли їхній Віталька дав надію: «все норм». Потрапив під артилерійський обстріл у місті Лимані Донецької області під час зміни позицій.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно.
Поховали Героя 2 листопада на Краснопільському кладовищі в Дніпрі. А за рік і чотири місяці з життя пішов тато Захисника, в минулому – інспектор відділу прикордонної служби «Марківка» Олександр Жук. Його серце не витримало розлуки з сином.
Тепер Віталька і Саша – янголи для трьох своїх дівчаток. Їхні небесні захисники. Цей День прикордонника Наталія, Аліна та Ніколь зустрінуть в скорботі.
Марківська громада низько вклоняється перед пам’яттю вартових кордонів України, які продовжують перебувати в строю, але вже небесного війська. Героям навіки слава!
