Цибулю сорту «марківська» внесено до Обласного інвентарю нематеріальної культурної спадщини Луганщини!
Для жителів Марківської громади вона – не лише популярний овоч. Це частина історії, атрибут нашої місцевості та до певного часу неабиякий фінансовий ресурс як для сільськогосподарських формувань, так і для пересічних селян. І це не повний перелік унікальностей марківської ріпчастої. Тож про все стисло та по-порядку.
1907 рік. Марківчанин Аврам Онопрієнко представив невідомий до того сорт на виставці в Парижі. Результат – світове визнання й золота медаль. Відтоді марківська цибуля була експонатом міжнародних виставок, її експортували до Європи. Вона стала важливим ресурсом економічного розвитку регіону у 1920-х роках.
Початок 80-х років минулого сторіччя. Цибулю вирощують практично у всіх місцевих сільгосптовариствах, котрі мають городництва. Власники особистих селянських господарств також робили на цей овоч великі ставки. Левова частина городів відводилася саме під нього.
Під час збору врожаю, приватні господарі пакували цибулю в сітки. Займали чергу до вантажівок, котрі приїздили в села для оптової закупівлі цибулі. Виручені за реалізацію кошти – неабияка підмога для селян. Цибулешники – так нарекли жителів Марківщини через їхню популяризацію ріпчастої.
Кінець дев’яностих – початок двохтисячних. Цибуля сорту «марківська» не втрачає своєї актуальності серед місцевого населення. Спадкова традиція – замкнутий ланцюжок вирощення: чорнушка-сіянка-цибуля на дудки. Це запорука чистоти сорту, адже для отримання насіння відбирається якісна ріпчаста з характерними формою та золотавим кольором.
Ще кілька обрядових складових традиції: воду для поливу грядок освячували; на Прокопа посіви «толочили» граблями для дозрівання; заплітали такі собі вінки з цибулі, які виконували ще й роль оберегів; дарували молодятам як символ добробуту й захисту.
Сучасність. Цибуля сорту «марківська» – частина офіційного бренду громади поряд із сиром і бабаком. Для тих, хто через окупацію змушений був покинути малу батьківщину – символ стійкості та національної ідентичності.
Вітання, марківські цибулешники! Наші традиції – непорушні, наша культурна нематеріальна спадщина – унікальна. Бережімо її і себе!
