Військовий з Марківщини з позивним Тіп-Топ. За плечима – досвід, в серці – віра, на озброєнні – гумор
2017-й
В травні того року марківчанин прийняв рішення стати до лав Збройних сил України. На той час мав досвід військової служби – ніс строкову у 2005-2006 роках – й практичні навички електромонтера повітряних високовольтних ліній.
І ось наш земляк – солдат 148-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону. Через пів року служби – перший бойовий виїзд під Авдіївку на Донеччині.
Боєць відзначає, що на той момент потужними були навчання військовій справі та практика на полігонах, що в подальшому неабияк допомагало.
Про військову вправність й хоробрість свідчать численні відзнаки, які наразі має марківчанин: від Президента України Володимира Зеленського «За службу Україні», нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест», «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «За захист Луганщини», «Кращий сержант Збройних сил України» та інші.
Початок повномасштабки
Біля восьми місяців дивізіон дислокувався в Старобільському районі Луганської області. На початку 22-го планувалася ротація. Але 20 лютого почалися перші масовані обстріли Луганської ТЕС в місті Щасті. В його обороні були задіяні й службовці 148-го дивізіону.
– Прийшло усвідомлення: назріває щось нереальне, – пригадує Тіп-Топ. – Для стримування ворожого наступу командуванням було вирішено підірвати міст через річку Сіверський Донець. Тим часом з тилу – з Мілового, рідної Марківки зайшли російські танки. Якби нам вдалося зруйнувати той міст, пастка навколо нас зімкнулася б. Втім, його конструкція не здалася, а ми змогли вийти з оточення.
Нижче Новоайдара – нові перешкоди. З одного боку гора, з іншого – річка Айдар. Аби уникнути прямого зіткнення з супротивником, вирішили... «пірнути» в очерети і просуватися по воді.
Доля допомогла здолати й цю перешкоду, але приготувала іншу у вигляді мосту над залізничним полотном. Шляхів всього два: вперед і назад. Техніка висока. На ній – турель з кулеметом, котрий довелося тимчасово зняти, та командирська башта. От її й відірвало. Але ж вдалося протиснутися через те віконечко життя, як його охрестили хлопці. На той час марківчанин вже був командиром гармати.
Брав участь в обороні Сіверськодонецька, Лисичанська, Рубіжного. Під Новоайдаром отримав перше поранення. Незначне, як каже сам військовослужбовець.
– Ми кришили ворога, як капусту, та місце ліквідованих займали інші. Фраза: «Головне, що живі» допомагала розрядити обстановку, коли було особливо важко, – продовжує розповідь Тіп-Топ. – Під час бою за Рубіжне випущений мною снаряд підірвав цистерну з пальним, над містом здійнялася руда хмара. Виходили ми через Бахмут.
Чорні, як поршні, – то вже про зовнішній вигляд бійців. Сміючись, розповідає про фронтову «валюту» – шкарпетки. Ділиться спогадом, як спитали в медикині, що привезла їм воду та їжу, чи має шкарпетки. «Є, але вони сердечками». Відповідь викликала бурхливий сміх, але не збентежила чоловіків. Аби чисті!
Також в 2022-му разом з побратимами Тіп-Топ брав участь в звільненні Ізюма на Харківщині.
2023-2024-й
Запорізький напрямок. В травні 2023 року – перші бої на французькій техніці в районі Залізничного, Роботіного. Мобільність, ширший радіус ураження ворожих позицій. Відчуття, говорить Тіп-Топ, неймовірні. Далі – Оріхове.
Попередньо боєць пройшов відповідне навчання. З іноземцями спілкувалися через перекладачів. Обмін досвідом був на особистому контролі президента Франції Емманюеля Макрона.
Рибалка
Курахове, Курахівка, Петропавлівка. Після виконання надскладних бойових завдань військові влаштовували собі трохи цивільного життя. Знаходили водойму і засідали там з вудками.
«Ото ми смішні, – казав побратим Тіп-Топа. – Дружини вдома, діти ростуть без нас, а нам рибалка в радість». І – фото на пам’ять.
Тих знімків та відео у нашого воїна чимало на особистій сторінці в соцмережі. Без надриву, страждань та нарікань. З жартами й посмішками. Наче не на передовій, на прогулянках. І лише очевидцям тих подій достеменно відомо: ті емоції – то з розряду: «Зате живі»!
2025-й
Покровський напрямок. Гаряче. Екіпаж бойової машини на чолі з Тіп-Топом повертався на свої позиції після її технічного обслуговування. На півдорозі машину підбили. Отримали іншу – її спіткала та ж доля. Третій бойовий кінь. То вже справа принципу – дістатися до місця призначення, всміхається співрозмовник.
Вони відпрацювали по ворожих позиціях і трішки затрималися. Ці хвилини зберегли їм життя. Технічну одиницю атакував FPV-дрон. Марківчанина відкинуло від машини, рука стала мотузяною.
– Цілий? – кричать побратими, хоч й самі, як і я, з контузіями та практично нічого не чують. Незважаючи ні на що, намагалися потушити машину. Вдалося лишень дістати з неї медкомплект.
Ним скористалися для надання першої допомоги пораненому. Зафіксували руку палицями, котрі знайшли поблизу.
На допомогу прийшли бійці підрозділу вогневої підтримки. Це вони, розповів земляк, йдуть попереду бойового розрахунку. Доки їхні «підопічні» завдають удару ворогові, слідкують за наближенням дронів та ДРГ, забезпечують зв’язок і скеровують рух.
...Вже в шпиталі пораненому видалили осколки з пошматованої правої руки. Наразі він проходить довготривале лікування.
Заєць
Кожна історія земляка, незважаючи на всю складність військових буднів, має певне життєствердне підгрунтя. Ось хоча б ця. Донечка Захисника подарувала іграшкового вухастика. Під час рідких сеансів відеозв’язку дівчатко ревно відслідковувало місце перебування зайця.
Одне з влучань в тимчасове помешкання військового, доки він був на завданні, знищило іграшку. Татко того не сказав малечі. Й доки штурмував інтернет в пошуках аналогу, відбувався жартами. Мовляв, десь побіг у своїх заячих справах.
Коли ж посилка нарешті прийшла, татусь радісно сповістив доню: повернулася наша пропажа! Емоції дівчинки вихлюпнули через екран телефону: її оберіг – знов на варті! Дружина помітила підміну, але то вже їхня з чоловіком таємниця.
Для нас же, цивільних, має бути очевидно: якби не такі історії з передової, не бачити б нам ні вранішньої кави, ані теплої постілі. Бо реальність – то не іграшковий заєць, якому можна знайти заміну. Життя одне. І у нас, й у Захисників та Захисниць. Пам’ятаймо про це щомиті.
Слава Збройним силам України, слава незламному війську!
